муз. Є.Мартинова, сл.А.Дємєнтьєва (переклад М. Корзуна)
Вже матусю вкрила сивина, А вістей про сина все нема, Та вона продовжує чекати, Тому що вірить і тому що мати. Та на що надіється вона? Вже давно закінчилась війна, Вже давно як всі з війни прийшли, Окрім тих, що в землю полягли. Скільки їх в ріднесеньке село Хлопченят безвусих не прийшло. Раз в село привезли на весні Фільм про бій запеклий на війні. Всі прийшли в кіно : старі й малі, Хто пізнав війну і ті хто ні. Перед пам'яттю людською Ненависть текла рікою, Жах війни екраном покотивсь... Раптом син на маму подививсь ! Погляд в серце матері проник І почувся материнський крик : "Олексій, синочку рідний мій ! Олексій, синочку рідний мій ! Олексій, синочку рідний мій ! ", - Наче син почув, здавалось їй. Син з окопу вистрибнув у бій. Мати закричала : "Сину, стій ! ", - Бо злякалась, що він упаде, Але син крізь час вперед іде. "Олексій !", - кричали земляки, "Олексію, брате, добіжи !". Кадр змінився син лишився жить. Просить мати :"Ще раз повторіть ! ". Просить мати : "Ще раз повторіть ! " Просить мати : "Ще раз повторіть ! ". Знову її син в атаку мчить, Не поранений у бій біжить... " Олексій, синочку рідний мій. Олексій, синочку рідний мій. Олексій, синочку рідний мій.", - Наче син почув, здавалось їй. Вдома все ще марилось кіно, Сподівалась, що в її вікно Серед хвилювання й тишини Раптом син постукає з війни.