Я не знаю, що сказати тобі, Й взагалі, чи варто казати: Просто в очі подивитись твої, Посміхнутись – і промовчати. Хтось мене, напевно, заворожив: Я не можу вимовить й слова, Ми з тобою стоїмо у межі, За якою кінчається мова – Там, де кінчається мова… Я і ти застигли у забутті, Розчинились в цілому світі, “Я” і “ти” – слова на диво, прості, Та не вмію їх говорити. Сповільнився та замріявся час, Зникли і кінець і початок. Наші очі все промовлять за нас – Отже, нам лишилось мовчати….