І стовпчик Твої сльози, твої крики вже нічого не варті. Ти ж програла своє серце чужому у карти Та й розвіялось кохання, як його й не було. А ти досі ще не знаєш, чого серце прагнуло… Я, неначе жива статуя, – без думок, без слів. Чому скрізь не те, чого нестерпно так хотів? Чому всі й навіть ти стали чужими людьми? Було ж колись не так: такими рідними були. Ти ж казала: “ Нікому й ніколи тебе не віддам!” Де ж твоя вірність в коханні, лицемірна мадам?! Я навчив тебе цих почуттів, та ти полюбила, Полюбила іншого. І моєю любов’ю мене вбила… Я навчив тебе радіти, терпіти, але не страждати. Та вогонь кохання не буде, як раніше, палати. Я дав тобі крила та навчив в небесах літати, Та ти розбила серце, але забула його розтоптати…
Приспів Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі. І хоча написано вже сотні таких історій, Але ти – моє життя, моє вічне кохання. Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
ІІ стовпчик Скільки ж разів просив в неба забути ті дні, Та ти щовечора, як марево, являєшся у сні. Видалю в повідомленнях твоє слово “кохаю”, І ти не дізнаєшся, як сильно без тебе страждаю… Давно хотів тобі сказати: “Забудь мене! Іди!!! Не залишай серцю від ударів глибокі сліди…”. Я просто закрию очі та витру гіркі сльози, А в душі поллються дощі та загримлять грози. Згадую нашу першу зустріч та закоханих нас. Не забути, не сховатись, просто потрібен час. Згадую, як веселились ми, немов малі діти, І як, червоніючи, дарував тобі перші квіти… Думав, що зустрів ангела, що потрапив у рай, Боячись тебе втратити, просив: «Не відлітай!» А ти не чула, програвшись чужому у карти. Мої сльози, мої благання вже нічого не варті...
Приспів Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі. І хоча написано вже сотні таких історій, Але ти – моє життя, моє вічне кохання. Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
ІІІ стовпчик Хочу заснути...Тиха зимова ніч...Ти поряд... Щоранку бачити твій чарівний теплий погляд. Хочу повернути тебе й ті почуття між нами; Повернути усе те, що не передати словами… Тебе палко кохав і завжди буду одну кохати! На жаль, не можу зараз тебе ніжно обійняти, Поцілувати твої солодкі губи й сказати: «Кохаю! Ці незабутні миті з тобою й досі пам’ятаю…» Де не була б ти, в думках я завжди з тобою, А ти, кохана, невже зараз не сумуєш за мною? Все колись закінчується та нитка обривається, Але історія кохання ніколи ж не забувається. Повір, ти зникла так же раптово, як і з'явилась. Можливо, й була, а можливо, й приснилась… Та вже не під силу повернути минуле мені, За хвилини шкидкоплинного кохання дякую тобі!
Приспів (3 рази) Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі. І хоча написано вже сотні таких історій, Але ти – моє життя, моє вічне кохання. Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.