Чому щоночі ти являєшся мені у сні, І крізь мої очі заглядаєш в саму душу? Прошу припини завдавати болю мені, А то навік тебе забути себе я змушу.
Бо я й досі пам’ятаю тебе й ті чудові дні, Коли один одного палко та щиро кохали, Та тепер тільки ти являєшся мені у сні, А наші серця, мов чужими для нас стали.
Вони терплять, мовчки заліковують рани, Їм не потрібна вже ні пристрасть, ні кохання. А лише одного бажають - душевної нірвани, Що подарує їм свободу від цього страждання.
Швидко промине час, загояться болючі рани, І вогнем кохання наші серця знову запалають. Та на згадку залишаться лише білі шрами, Які про нашу любов ще не раз нам нагадають…