1. Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає. Як широка сокорина Віти розпустила... А над самою водою Верба похилилась - Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти.
2.Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні — неначе писанка, село. Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, а на горі стоять палати, неначе диво. А кругом широколистії тополі, а там і ліс, і ліс, і поле, і сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом.
3.Світає, край неба палає; Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє. Степи, лани мріють; Між ярами над ставами Верби зеленіють. Сади рясні похилились; Тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, Розмовляють з полем. І все то те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою. Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає… І нема тому почину, І краю немає!