Так, ми раби — немає гірших в світі! Феллаги, парії щасливіші від нас. Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас. Ми паралітики з блискучими очима. Великі духом, силою малі. Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі. Ми навіть власної не маєм хати. Усе одкрите в нас тюремним ключарам: Не нам, обідраним невільникам казати Речення гордеє “Мій дом — мій храм!” Народ наш, мов дитя сліпеє зроду. Ніколи світа-сонця не видав. За ворогів іде в огонь і в воду. Катам своїх поводарів оддав. Одвага наша — меч, политий кров’ю. Брязчить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов’ю. Той меч із піхви видобуть здола? Нехай же ми раби, невільники продажні. Без сорому, без чести — хай же так! А хто ж були ті вояки одважні, Що їх зібрав під прапор свій Спартак?