Люба дівчино, кохана, Синьоока та рум’яна – маків цвіт. Кажуть ти не йдеш, а пишеш, І на всіх медами дишеш – ясен світ. Я блукав у полі, в лісі, У гаях мого Полісся все сходив. Линув птахом над горами, Щоб зустріть тебе – Зоряно, диво з див.
Як побачу твої очі, То без тебе я не хочу в світі жить. Буду я тебе кохати і до серця пригортати кожну мить. Руки я твої цілую, Перстень і фату дарую – одягни! Ой Зоряночко, Зоряна! На рушник весільний станьмо восени!