Народився, коли сонце зготовило постіль І сніг лоскотав мою землю, А потім вплітався у коси Тим, хто запізнився додому. Коли справжнє так схоже на казку, І жоден їх не відокремить І буде радіти з поразки – Все таке невідоме...
Я се бачив, я розстібую ґудзики-грати, Я впускаю у себе цей вечір – Він від цього нічого не втратить, Бо він щирий, а, значить, багатий. Це поповнює серце у грудях, Наливаються силою плечі – Я вже сніжного спокою чудо Можу теж дарувати.
І, насправді, якщо так не боятися ночі, Не втікати від неї до ранку. Якщо так полюбить її очі, То й вона буде рада і мила. Задзвенить тобі радісним смутком, Заспіває тобі колисанку І найбагатшим малюнком Оберне твоє тіло.
Я знаю, чому ніжність таку відчуваю, Коли люди малюють на вікнах, Я граю, граюсь и відігріваю Скло, на котрому скоро все зникне.