Не плакав, не боявся, не просився,
Пусті патрони випали з руки.
Мені було шістнадцять, як з криївки
Мене тягли, виймали ястребки.
А далі – ешелони, чорні вежі,
Колючий дріт етапних таборів,
Ведмежий край, за небокрай – безмежжя,
Лиш мамин погляд свічкою горів...
Приспів:
Сніги, сніги... Червоне, чорне, біле...
Сибірських рік закуті береги...
Сніги, сніги мені ви присудили
За Україну сплачувать борги.
Мене стріляли, різали, душили
В Кингирі, Магадані, Воркуті,
Не знаю де взялись у мене сили,
Щоб пережить випробування ті.
Не плакав, не боявся, не просився,
Від тих часів студеної пори.
Старий я, щоб іти тепер в криївки,
Та мусить хтось здійняти прапори.
Приспів.
Сніги, сніги... Червоне, чорне, біле...
Сибірських рік закуті береги...
Сніги, сніги мене приговорили
За Україну сплачувать борги.
Олександр Смик еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 2