Вступ: В історію створення цієї пісні лягла реальна людська доля. Це сталося в одному карпатському селі на початку п’ятидесятих років. Повстанець, поранений в бою, був прийнятий в одній із селянських сімей, і після одужання, повертаючись до лісу, на знак подяки, подарував дівчині яка доглядала за ним, свою сорочку зі словами: "Нехай носить твій син і нехай пам’ятає про нас". То була чорна вишиванка. Такі сорочки повстанці завжди носили з собою на випадок смерті. Більше їм не довелось зустрітися, але його наказ дівчина виконала. Коли у неї народився і виріс син він одягнув ту чорну вишиванку.
Десять років горіла земля у людей під ногами. Десять років стогнала земля від ворожих чобіт. Десять років карпатське село вже не спало ночами, Десять років чекало синів своїх біля воріт.
Кожен день за селом у лісах скреготять автомати. Кожен день умивається ранок в червоній крові. І холодної темної ночі до нашої хати Принесли молодого хлопчину брати лісові.
А коли партизана Карпати покликали сині, І коли вже нарешті настав розлучатися час, Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині: "Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас".
Приспів: Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі. Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля. Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі. Чорна-чорна була, як моя українська земля.
Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині, Довго-довго чекала пошани, людського тепла. І нарешті настала пора: я вдягнув її нині; По щоці у бабусі тихенька сльоза потекла.
І в душі зазвучали ніколи нечувані струни, І сама мимоволі розпрямилась гордо спина. Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я, Передам ту сорочку онукам своїм і синам.
Приспів: Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі. Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля. Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі. Чорна-чорна вона, як моя українська земля. (x2)