Та мені начхати на думку інших Таких думок тисячі, а я Просто Інженер людських душ Я їхнє ехо Їхній розум Їхній Всесвіт І все, що здавалось банальним, Звучить абстрактно в атомах Правди, а що лишилось від правди? Шматочок щастя і посмішка Ненароджених дітей… Хочеться розбитись об асфальт Зламати перепони, впасти з Мосту, але чи це допоможе Зупинити рани на моїх артеріях? Інженери не ламаються як олівці Чи як люди буденного рівня, Яким окрім кави і ліжка більше Нічого не треба. Інженери душ створюють з них Квіти, а самі перетворюються В подих повітря.