У глибину спускаючись усміхнених очей я про все на світі цьому забуваю… а ти приходь нехай то гамір днів нехай то тиша втомлених ночей нехай то свист маршруток чи вітрів приходь… тобі такій смішній загрію чаю з ромашки, з м’яти з гілля малини чи вишні з неба чи вище та не важливо! насправді я навіть не знаю та все ж і хай там як веселу чи знесилену тебе завжди я тут чекаю
Заходь тоді коли ковдра на ліжку поволі холоне коли місто вже спить, а ти ще навіть не сонна коли не хочеться свій якір пускати на дно ніяк не хочеться сенси і цілі шукати, а в твоє вікно вривається холод, запах апельсинів сяйво вогнів новорічних на шибах віконних вривається літо і ледь чутні розмови сусідів близьких і далеких сусідів з іншого краю Тернополя з інших точок цієї країни з інших куточків цієї планети…
І то буде все то буде наш спокійний світ то буде все відступить ночі сива темінь піде порожнє і пусте і берег наш водою проросте і нас наповнить океан безмежжя ти – призахідне вітрило я чайка твого узбережжя і хвиля штормом в космос нас таких несе то буде все. то буде все…
А ти приходь нехай то гамір днів нехай то спокій втомлених ночей нехай то свист маршруток чи вітрів і дві веселки в прірвах радісних очей у водах мого світу в безодні мого тіла в морозах моїх зим промінням найпалкішим найтеплішим світлом сонця засіяють А ТИ НЕ ЙДИ тебе веселу чи знесилену я тут завжди завжди Ч е к а ю…