Все пов'язане, чуєш, моя мила Луізе, Випадкових людей нема, пам'ятай, Я дивлюсь в твоє серце - хоробре і рідне, То з минулих життів. Не віриш? Нехай.
Ти не віриш мені, Сонмі, ти не віриш, В те, що кожен із нас міняє цей світ, Не в майбутньому, у цю саму хвилину - Ти долаєш свій страх - готова, на зліт?
На вершині був, схибив, отямився пізно, Всі регочуть: то Кавендиш, що за дивак? Та триматися маю непохитно й залізно, Хай вогонь у очах вкаже правильний шлях.
Знаєш, стільки шляхів і часом так важко, І таким, як усі, вже не будеш - ще пак, Ти безмежний мій всесвіт, зірка в нім ясна, Прошепочеш: \"Дві зірки\", - так, Сиксміте... ..................................так.
Не зникай же, Аутуo, тримай мою руку, Борони, не лишай мене на самоті, За півкроку до смерті знайти щиру дружбу, Це вартує всіх сльоз і зрад у житті.
Зрада, лють, мстивість, хтиві бажання То є демони, що підкрадаються в мить, То не ти. Опирайся ж, Захрі, не піддайся, Збережеш свою душу - врятуєш цей світ.
... Минуть роки, а, певно, і цілі сторіччя, Знову стрінемось - може, то доля моя? - Ти впізнав, - сльози рясно, ховаю обличчя - Серце рідне, - повіш, - крізь віки і життя.