Ольга Богомолець - Лiна Костенко. Старесенька, іде по тій дорозі | Текст песни

• Тексты песен
• Ольга Богомолець
• Лiна Костенко. Старесенька, іде по тій дорозі

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.

Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.

Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...

Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя

(на вірші Ліни Костенко)

[Шагает старенькая по дороге.
Как прежде. Как недавно. Как давно.
Остановилась. Заболели ноги.
Здоровье было. Где теперь оно?

Прошла и скрылась... Во дворе ненастно.
По снежной тропке из последних сил
куда идешь? Я жду тебя. Напрасно.
Фонарь горит, никто не погасил.

Моя бабуля, старенькая мама!
Оставь хоть след, хоть тень, хоть образ свой!
Какими я скажу тебе словами,
что ты всегда во мне, всегда со мной?1

Без тебя стебли на земле не всходят,
и детям до ума не добежать.
Куда идешь? Твоя наливка бродит,
и в узелочках семена лежат.

Ну, космос, ну, компьютер, нуклеины...
Где те сады, те сказки, те слова?
Вот так по крохам крошка Украина
идёт Бог весть куда, едва жива.

Хоть оглянись! Побудь еще немножко!
Уж поздно, и пора тебе, но всё ж
вернись домой по беленькой дорожке.
Вот наш порог, его ты узнаешь?

Ты не заходишь. Нет тебя на свете.
Тогда у нас был май, теперь — февраль.
Зашла б хоть мои слёзы утереть и
осталась бы... Но нет тебя. Как жаль!

Вот старенькая чья-то там бабуся
идёт, не знаю я, как её звать...
Смотрю в окошко на неё, дивлюсь я
и думаю: «быть может, моя мать»...]