Над степом, де гуляє вихор, Одним-одна борюся з вітром, Коли поклони б'ють жнива І плаче жалібно трава. Злечу у чорну яму ночі І гляну вітру прямо в очі, Його перебороти хочу Я — горда птаха степова!
Холодний вітер в землю б'ється, Неначе з мене він сміється, Питає знов: «Ти ще жива? Чи не стомилася бува?» В нестримний клич зібравши сили, Знов обірвусь, натужив крила, В шалену бурю, в пильну зливу Я — сильна птаха степова!
Іржаве небо сутеніє, Розп'ятий болем степ німіє Колосся вітер не зрива, Пісень зухвалих не співа. Немає щастя у спокою І знов жадаю я двобою, Бо з вітром однієї крові Я — вільна птаха степова.