Вкотре сотні доріжок Простяглись до небес Серед сліз і підніжок Я знайшов себе За три кроки до раю І за крок до пітьми Але щось ще тримає Білими сітьми, Білими слізьми...
Я ж не просив твоїх мук І твоїх очей Я не заламував рук В безодні ночей Я не пробачу тебе І не збагну...
Що ж я маю робити І куди далі йти? І кого залишити, Щоб когось знайти?.. Заболить,закружляє Мого серця тюрма За три кроки до раю У душі пітьма, У душі пітьма...
Де ж блукала ти, сестро, Стільки років підряд – Відтоді як принесла В мою душу сад Сад, де пахощі квітів Із думками зрослись... От тільки сад цей политий Океаном сліз, Океаном сліз!..