Я всажу тобі ніж прямо в серце — у груди. Злегка так проверну гайдамацький той ніж. Се є помста моя за брехню і облуду, І не треба кричати: «Як не віриш — то ріж!» Се є помста моя за брехню і облуду, І не треба кричати: «Як не віриш — то ріж!»
А чемний легінь у саду ховає дівку молоду, У тім саду, куди тебе я приведу. А чемний легінь у саду ховає дівку молоду, У тім саду, куди тебе я приведу.
Подивись навкруги — бачиш небо і гори? То вкраїнська земля, то наш батьківський край. Не кохай москаля! Не кохай, чорноброва! Я благаю тебе: москаля не кохай! Не кохай москаля! Не кохай, чорноброва! Я благаю тебе: москаля не кохай!
А чемний легінь у саду ховає дівку молоду, У тім саду, куди тебе я приведу. А чемний легінь у саду ховає дівку молоду, У тім саду, куди тебе я приведу.
А та, що в землі, та Шевченка забула. Покохала туріста з Твєрі чи Пєрмі. І отримала блядь від такого загула П'ять ударів ножем із возможних шесті. І отримала блядь від такого загула П'ять ударів ножем із возможних шесті.
А чемний легінь у саду ховає курву молоду, У тім саду, куди тебе я приведу. А чемний легінь у саду ховає курву молоду, Куди тебе, сука, куди тебе я приведу.