Я є народ, якого Правди сила ніким звойована ще досі не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а правда знов таки, і знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, бо я же ж знов таки, і знов таки живу.
Московія! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб і вугіль крала… О, як твій дух осатанів!
Сини мої, бандерівці, вкраїнці, я буду вас за подвиг прославлять,— ідіть батькам на допомогу й жінці, дітей з неволі спішіте визволять!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — та, подавившись, падаєш в траву… І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, бо я же ж знов таки, і знов таки живу.
По українських нивах, на російських, по білоруських нивах — я прошу, молю! — ви не щадіть катюх, і наволоч злодійську, всіх узурпаторів скидайте без жалю!
Імперська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. І знов стверджуюсь, і знов утверждаюсь, бо я же ж знов таки, і знов таки живу.
Я є народ, якого Правди сила ніким звойована ще досі не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а правда знов таки, і знову розцвіла.