Це і є життя – її серцебиття, її медичні картки, її проїзні квитки, кожна з її речей, фарба довкола очей, час, який минає, коли вона засинає.
Це й була боротьба – чорна скашна труба, братні хрипкі баси, вимотані голоси, вересневі міста, вся її гіркота, терпкість, яка зникає, коли вона замовкає.
Коли стирає листи, залишає пости, падає в ліжко своє. Коли усе, що є: подорожні мішки, бібліотечні книжки, бите армійське взуття – це і є життя,
коли застуда стара, коли вона завмира, і говорить, стривай, давай пізніше, давай іншим разом, бери випалені прапори, які я сама несу, в нас ще стільки часу.
В неї місяць в руці, змії в рюкзаці, співи в голові – злагоджені, хорові.