Я бачив як ти записуєш чужі адреси на серветках, рахунках і в телефонах, як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси, і виглядаєш знайомих в нічних вагонах,
як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи, як спілкуєшся з митниками, ніби з братами, пояснюєш їм як спинити і перебороти серце полів, що б'ється під снігом, мов під бинтами.
Як розшифровуєш назви рослин і станцій, що трапляться їм на шляху зі сходу на захід, як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців бомби й ікони, що створять надійний захист.
І ті з них, хто слухав уважно твої поради, ніколи вже не повернеться на свої обжиті вокзали. І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати, випитуватиме в свідків, що вони бачили і що їм казали.
І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати, де вони запалюють тепер золоті семафори, де вони шукають зірки і читають карти, і де туман уночі наповнює їх коридори,
про них забуває останній колійний товариш, і на їхніх ганках ростуть трави перегірклі стебла, і лише ти одна про них усіх пам’ятаєш, тому що й вони усі пам’ятають лише про тебе.