Хіба ж не любив, коли б не приніс. Оті кров’яні троянди й серце, що приніс. Тепер ти не згориш, довірся мені, Зростай у мені.
Сховай свою тінь в обіймах моїх. Взаємності стукіт серця зовсім ще не стих. Ти тут, я чую тебе, а завтра сама Так важко підеш і
Приспів: Зникнеш, як у віконнім склі і не почути Тіні у віконнім склі ти дай відчути Ще трохи болю догорить За сумом думок, схованим сном тривалих облич З’явися, хоч на мить.
Хіба ж не жалів, якби не прийшов, Якби не затиснув би у грудях ту любов. А ти не спалиш свій сум і пристрасть свою Як відстань зросте, лиш
Приспів
Найкращими є ті слова, котрі говориш ти, коли мовчиш. І не п’яніє голова, як маєш крила, без проблем злетиш. Та як же там на висоті, чути у повітрі Тільки спокій непомітних снів, що живуть поміж нас.
Як же так, коли я сам, в небесних смугах по зірках іду. У світі безголосих днів лиш чую проповідь святу свою. Побачитись бодай лиш раз й не втриматись від болю. Тільки ворог – нездоланний час всіх розжене. (2)