Ai ! laurië lantar lassi súrinen, yéni únótimë ve rámar aldaron ! Yéni ve lintë yuldar avánier mi oromardi lissë-miruvóreva Andúnë pella, Vardo tellumar nu luini yassen tintilar i eleni ómaryo airetári-lírinen.
Sí man i yulma nin enquantuva ?
An sí Tintallë Varda Oiolossëo ve fanyar máryat Elentári ortanë ar ilyë tier undulávë lumbulë ar sindanóriello caita mornië i falmalinnar imbë met, ar hísië untúpa Calaciryo míri oialë. Sí vanwa ná, Rómello vanwa, Valimar !
Namárië ! Nai hiruvalyë Valimar ! Nai elyë hiruva ! Namárië !
наче золото опадає листя на вітрі, довгі роки незліченними крилами дерев довгі роки пройшли як швидкохідні вітрильники милих оку обріїв у недосяжних залах Заходу, у блакитних шатах Варди, на яких тремтять зорі у пісні її голосу, святого і королівського.
Хто зараз наповнить мій келих знову?
Найсвятіша Варда, Королева Зірок із Вічно-Білої Гори вознесла свої руки подібно до хмар затінивши усі шляхи. і поза Сірим Краєм темрява лежить на пінистих хвилях між нами, імла вкриває діаманти Калакір*ї назавжди. Загублений, загублений для східян Валімар!
Прощай! можливо ви знайдете Валімар. можливо ви знайдете його. Прощай!