Ще вчора нас чекав чарівний човен, Ще вчора на осіннім лісневі зими мазок, Ще вчора вечір був по вінця повен Старих і добрих, як цей світ казок.
У тих казках малими політати нам птахами, Послухати про що шепочуться зірки, І вкрасти в вечора прозорими руками Зароблені за день усі мідяки.
Осінь стелить нам дорогу мідяками, І по тій дорозі забринить наш слід, Теплий вечір і веселий тепер будуть з нами, Забракне лиш казок старих, як світ.
А ті казки хотіли нам з тобою розказати: Навіщо бездна так жадає ніжності води, І нащо в темні хвилі ночі хоче так пірнати, Лишаючи лиш відблиск, місяць молодий.
Замовкне все і тільки вітер буде шепотати, Що більш не знайдено казок, загублених отих І лиш осінній вечір буде ті казки обсипати Горою непотрібних золотих.
Осінь стелить нам дорогу золотаво, | Та по тій дорозі згубиться наш слід: | Ти підеш на ліво, я піду на право, | Загубляться усі казки старі, як світ. | (2)
Загубляться усі казки старі, як світ... Загубляться усі казки...