Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П`ятами з Трої накивав.
Він, швидко поробивши човни, На сине море поспускав, Троянців насаджавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, - Енея не любила - страх; Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам і щоб і дух не6 пах.
Еней був тяжко не по серцю Юноні - все її гнівив; Здававсь гірчійший їй від перцю, Ні в чім Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Паріс, Пріамове дитятко, Путивочку Венері дав.
Побачила Юнона з неба, Що пан Еней на поромах; А те шепнула сука Геба... Юнону взяв великий жах! Впрягла в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю, і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса.