На татарських полях Та на козацьких шляхах То ж не вовки-сіроманці Квилять та проквиляють, Не орли-чорнокрильці клекочуть, Попід небесами літають, – То ж сидить на могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, Та на бандуру грає-виграває, Голосно-жалібно співає. Гей, і кінь же біля його Постріляний та порубаний, І ратища поламані, І в ладівниці – ні днісенького [набою]. І [піхви] – без шаблі булатної, Тільки осталася козакові бандура подорожня, Та в глибокій кишені тютюну півпапушки, Та люлька-бурулька. Гей, сидить же кобзар на могилі, І люлечку потягає, І на бандурі грає-виграває, І голосно-жалібно співає: "Гей, панове-молодці, Козаки-запорожці! Ой де ж то ви пробуваєте? Чи до Січі-матері приїжджаєте, Чи ляхів-ворогів киями покладаєте, Чи татар-бусурмен Малахаями, як череду, в плін завертаєте? Гей, коли б же мені бог поміг Старі ноги розправляти Та й за вами поспішати, Хоч би я на останку віку вам заіграв Та голосно жалібно заспівав. Гей, уже ж, видно, мені без бандури пропадати, Уже нездужаю по степах я чвалати; Будуть мене вовки-сіроманці зустрічати І дідом за обідом коня мого заїдати..." Сидить козак на могилі, На кобзі грає-виграває, Жалібно співає: "Гей, кобзо моя, Дружино моя, Бандуро моя мальована! Де ж мені тебе діти: А чи в чистому степу спалити І попілець на вітер пустити, А чи на могилі положити? А будуть буйні вітри по степу пролітати, Твої струни зачіпати І жалібно вигравати, І будуть козаки подорожні проїжджати, І твій голос зачувати, І до могили будуть привертати..."