Неопалима купина, Мій рідний край - Галичина, Ти чимось на казкову Мавку схожа, Та твого серця благодать Я не зумію передать, Пробач, та слів таких знайти не зможу.
Іскриться бісером роса, Верби розплетена коса, Її полоще вітер над рікою, Гір благородна сивина, Усе це ти - Галичина, Скажи, хто ще зрівняється з тобою ?
Для мене ти, Галичина, Мов келих древнього вина, Який дарує силу і наснагу, І, хоч я п'ю його до дна, Але, повір, Галичина, Мені не вгамувати свою спрагу.
Повітря срібну пелену На повні груди я вдихну, Туман кудлатий зачерпну рукою. І не твоя у тім вина, Та тільки я, Галичина, Ніколи не надихаюсь тобою.
Я не вагаючись пірну В душі твоєї глибину, Хай з головою вир мене поглине. Я там любов'ю захлинусь, У теплу хвилю загорнусь, Як в лоні материнському дитина.
Галичина моє життя, Я, мов беззахисне дитя, Дозволь, до тебе притулюсь щокою, Тобі, як матері скажу, Все, чим на світі дорожу, Все, що люблю, пов'язане з тобою.