Горнятко вулиць вечір сутінками сповнив. Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна... Кава грає відтінками смаку столикими. Бариста за фахом, Художниця за покликанням..
Й було відчуття, що диво ось-ось і станеться, І тіні вечірні з'являлись, мов привид Станіса... - Чекайте хвилинку, кава ще трошки й звариться... У ній уся суть, у ній уся мудрість Варіса...
Кава - це вірші поетів у стані рідкому, Кава - це в почуттях замість крапки - кома, Людина без кави, мов Курт Кобейн без конверсів.. Кава - це магія, Кав'ярні - маленькі Гоґвортси..
Ти входиш до неї смиренно, мов грішник до храму, Просиш, як покаяння, міцного, мов сталь, еспрессо І дудлиш його до останнього міліграма, Замість молитви - чорна ранкова месса..
Замість молитви - очі, лагідні і знайомі, Замість кадила - чашка, замість свічок - цукерки, Замість хрестів - кориця, турка - замість ікони, Запах її парфюмів - ніжно-солодко-терпкий..
І висне над головами спокуса, мов меч Дамоклів, І висне свідомість, наче старий процесор, І зорі спостерігають нас крізь біноклі, Вони усе знають ліпше, ніж Ванга та Мессінг..
І світло дарують, далекі такі й молочні... Шкода, що не можна їх замість вершків у мокко.. А може і можна, якби ми були молодші, Якби час не вкрив наші душі буденності мохом..
Якби був не Київ, а був би, наприклад, Гоґсмід, Якби все було, мов у казці дитячій, просто.. Якби я був Гаррі, а ти, ну приміром, Джині, Якби ми знайшли лампадку з чарівним джином, Якби всі проблеми зникали велінням щуки, Якби враз всі війни і катаклізми вщухли... Ще сотні ''якби'', що серце шрамують лезом... Бариста за фахом, У душі поетеса..
Туман-чародій затягнув щільно небо димкою, Злива дурна вкрила місто плащем-невидимкою, Один помах палички — день перевтілився в спомин. Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна..