Бути собою важко, коли навколо тебе Одні лише маски та костюми. Бачити сенс життя в одному лише небі І розуміти, що брехня є повсюди Пити каву зранку, курити сигару Читати при цьому свіжу газету Читати і бачити її нецікавою І все рівно грати роль, всерозуміючу Ходити по вулиці, спостерігати театр Театр брехні, глибокого спокою І кожну годину йти на антракт Аби пройтися вулицею кривобокою. Йти та слухати репліки різні Дивитись на все, що навколо тебе Проводити на одинці ночі пізні І тягнути думки до себе й до себе Прокинутись з келихом у правій руці Зрозуміти що вчора було і буде У ванній побачити бруд на лиці І змити його як щось погане й лихе Відчувати усіх. Біль і свист у вухах Не дає мені жити, спокійно, як всі Готовий носити її на руках Але це можливо лише у вісні Мені сниться як за руку ми з нею Гуляємо вулицями вечірнього Львова При кожній нагоді її я цілую Аби не впустила з уст ані слова. А після прогулянки по прекрасному місті Я знову прокинусь, і зрозумію що сталось Сидітиму й згадуватиму прекрасні ті миті Що були між нами і що все це розпалось. Сидіти, кричати, рвати, курити Пити горілку аби втамувати Нестримне бажання все повернути Бере знову верх над моїми думками І свою всю злість і ненависть зганяю На невинному білому аркуші паперу Намагаюся знов заразитись думками Твоїми слізьми і твоєю душею Я хочу забути тебе і всі мрії Які кожну мить говорили зі мною Щодень видаляю думки усі злі я І знову для тебе стікаю я кров’ю. І гублюся знову поміж рядків І тільки дзвінок дає мені вихід Бачу себе в час середніх віків Наче тамплієр який йде в похід В голові знов тайфун і грози шквальні Літають думки немов ненормальні І пробують скластися в пару рядків Аби перейти у щось більше й моральне.