Надходить ніч. (Іван Франко. Зів'яле листя. Третій жмуток)
Надходить ніч. Боюсь я тої ночі! Коли довкола світ увесь засне, Я тільки сам замкнуть не можу очі: Загиб спокій, і сон мина мене. Я сам сиджу і риюсь в своїй рані, І плачу й тужу, плачу і клену, І мрії всі летять, біжать, мов п’яні, До неї! Бачать лиш її одну. І бачиться, що з мріями отими Й душа моя летить із тіла геть; І щось, немов крилаті серафими, Несе її — і чую я їх лет. До мене ж безграничная тривога, Бліда розпука підсідає вмить, І чорні думи, мов з фортуни рога, На мене ллє, щоб світ мені затьмить. Я, що так довго, гаряче кохаю І за любов знайшов погорду й глум, Бажаю хоч на хвилю бути в раю, Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум. Обнять тебе, до серця пригорнути, Із твоїх уст солодкий нектар пить, В твоїх очах душею потонути, В твоїх обіймах згинуть і ожить.