Серце благає весни (сл. Елена Семенец, муз. Макс Андриевский)
На фото сповідь минулого літа. Земля холодними обіймами сповита. Неба крижаного сіра даль В душі своїй приховує печаль.
Життя мчить немов метро І я в його вагоні. Почуття наші стали ретро Й не такі вагомі. Я стискаю до болі в долонях Свої сни. Зима пульсує у скронях, Серце благає весни. Серце благає весни.
Рідше хочеться виходити з дому, Бракує сил поставити кому. Дні нав’язливо стали похмурі Й ми надалі будуємо мури.
Життя мчить немов метро І я в його вагоні. Почуття наші стали ретро Й не такі вагомі. Я стискаю до болі в долонях Свої сни. Зима пульсує у скронях, Серце благає весни. Серце благає весни.
Солодкий чай холоне у руках І змерзле сонце оселилося в очах. Загублені слова сказати варто І може серце зігріється вже завтра.
Життя мчить немов метро І я в його вагоні. Почуття наші стали ретро Й не такі вагомі. Я стискаю до болі в долонях Свої сни. Зима пульсує у скронях, Серце благає весни. Серце благає весни. Серце благає весни.