Доволі тихо і різними думками не знаючи погляду і сподіваючись на щось роками Разом із нами живуть всі ці почуття Але чомусь не виходить коли я хочу так
А ви дайте мені тиші і вічності Невже я мушу свій хрест вік нести І поки вітер стих мій вільний стиль Допомагає мені всі ці бесіди вести
Так багатьох слів моїх не зрозуміти Та я не вчу нікого як треба жити Сам давно шукаю правильну стежину інколи здається заблукаю і загину
Наше життя це доволі довгий шлях Але тут все у твоїх руках Наше життя не завжди п’янкий екстаз Але тут все залежить тільки від нас
Наше життя не пісні легкий мотив Ми досить часто не пам’ятаємо слів І не рахуємо днів коли на самому дні І пізно розуміємо що загасли вогні
і скільки вже перебрав я переписав думок скільки викинув я списаних і брудних сторінок скільки каявся разів скільки марних почуттів замальованих ідей всі здавалися не ті
все топило в самоті посмішки і блиск очей були єдиним виходом в темноті ночей магія музика і щирість творчих тіл поменше болю це майже все що хотів
звільнити голову від стріл негативу хвороби просто шукаєш дорогу так себе не переробиш коли ламаєш скелі падаєш без сили остання твоя фраза буде та біс із ним
подумай ти не один ти можеш йти самообман каже що не досягнеш мети збираючи останні залишки волі в кулак доведи сам собі що все це не так