В темряві ночі тополі тріпочуть. Тихо зітхає вітрець за вікном. Щось квіточки мов спросоння шепочуть... Боже, коли я засну тихим сном? Чую я голос, він ллється тихенько: \"Вийди, коханий, не бійся - це я. Бачиш - прийшла, обніми ж ти, серденько, Ну-бо, мій любий, цілуй: я твоя\". Крається серце... Нащо споминати? Знаю: мене не любила вона. Згадка лишилася тільки. - \"Кохати?\" Усміх. Зітхання: \"Лиш згадка сумна\". Згадки ці - муки. Чого вони хочуть? Час те забути вже. Цить, серце, цить... - Милий, забути? - тополі тріпочуть. - Любий, забути? - вітрець шамотить. Тиша. Знов шепоче: \"О вийди ж бо, милий\". Цить! - хтось смієтсья отам за вікном. Ні, то тополі вночі зашуміли... Боже, коли я засну тихим сном?