Блідавий суморок затяг, Чужих кохань танок розмінний, Мій спомин спить у ланцюгах, Далеко десь від наших тіней. Мій спомин спить у ланцюгах, Далеко десь від наших тіней.
Та руки внизуються в пам’ять, Палючі, як вогненний біль, І Фенікса вже крила правлять, У спопеляючу купіль. І Фенікса вже крила правлять, У спопеляючу купіль.
Ланцюг протерсь помалу-малу, Схопився спомин і побіг, Чуй як глузує з нас зухвало, Я знову в тебе коло ніг. Чуй як глузує з нас зухвало, Я знову в тебе коло ніг.