Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона немов у Ворсклу з'їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, і рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, вечірні тіні спогадів і хмар. І дика груша в білому цівтінні на ціле поле світить, як ліхтар.
Уже в дітей порожевіли личка. Уже дощем надихалась рілля. І скрізь трава, травиченька, травичка! І сонце сипле квіти, як з бриля.
Вже онде щось і сіють у долині. Вже долітає пісня з долини. Вже горлиця аврукає в бруслині, стоять в заплавах золоті лини.
Тут коло нас така зелена балочка, там озеро, не видно йому дна. Вже прилітала голуба рибалочка, ніс в неї довгий, довший, ніж вона.
Вже й дикі гуси в небі пролітали, вже й лебеді кричали крізь туман. Вже ходять в болотах біля Полтави ходуличник, крохаль і турухтан.
Воскресли люди, хоч який хто квелий, після облоги схожі на примар. І монастир з цвітіння тих жарделей пливе у небо, як з рожевих хмар.