Двоє несамовито, двоє задихано Завчили одне одного напам’ять, Як хрестоматійні вірші І, навіть, пісок та трава тепер безсилі Створити їм ілюзії таємності І не можуть врятувати їх. (2)
Двоє несамовитих жаркого полудня Мовчки сидять у кімнаті, Думають про Єдиного, Хто зміг би їм принести порятунок, Думають про сніг, Який міг би їх надовго закидати. (2)