вставай рано, лягай пізно, ти знаєш - мені вже час у всіх навколо шляхи такі різні, та, мабуть, це не про нас важкий подих, німий погляд, немає вже вороття мабуть так мало у світі лишилось тих, хто знає це відчуття
пр ми - немов маленькі загублені діти кожен раз нас кидає на призволяще літо нас ніхто не знайде тепр, а може просто і не шукає кудись так непомітно час зникає
лишаєш сніг та люті морози, ступаючи по землі сама ж щоразу, тремтяча та боса, зігрієшся у вогні маленький вогник ніколи не згасне, ти знаєш сама, чому крім нього в світі все короткочасне, серця - джерело йому