Не зірвуться слова, гартовані, як криця, і в руці перо не зміниться спис. Бо ми лише жінки. У нас душа криниця, З якої ви п*єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не залазнім гимні, У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць. Бо швидко прийде день і у завісі димній Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для Вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши щерть, - Без металевих слів і без зідхань даремних, По ваших же слідах підемо хоч на смерть!