Не забувають навмисно тепло у долонях… Слово не сказане але почуте у скроні… залишить по собі Світанок і вічність у небі Щоб пам’ятати подих літа на устах у тебе..
Як без мене ти?..чи співаєш тих пісень, що так гріли тишу… У лютневі вечори чи малюєш ти?... подих, що залишив…
Як без мене ти?..чи говориш ніжних слів тихо у прощанні? Обіймаю пустоту словом «відпусти». Так не можу далі…
Не забувають навмисно сухі квіти літа, Ті що Збирали й ховали від них засніжені вікна Ненаписані вірші Чекаючи осені ліпше Не бачити останнього забутого листа…