Можливо, не треба Питати у неба, Маленький принц про все вже розповів. Неголене серце Вистукує герци Від щастя рятує самотній порив.
На склі малюю вирвані слова Моєї кинутої зброї. Єдиний спогад знову ожива Моєї совісті німої .
Ти… Прокинувшись знову, Побачиш раптово Своє ім’я із квітів та дощу Зупиняться ночі. Заглянувши в очі Твої, я вкотре знову промовчу. Про те, як буде краще, Ніж було, Про те, що буде за стіною скла, Що я кульгаю на одне крило, Причина всього цього лише страх.
Не можу спинитись, У низ провалитись, Із пекла дістатись одразу у рай. Невже, я не звикну, В очах твоїх зникну, Чекаю вердикту, Але не поспішай…
Я пригорну незламаним крилом, Я заплету в волосся промені, Являтимуся завжди дивним сном, Бо просто ти подобаєшся мені.