Де ранок блукає сонно, Де місто прошите вітрами, Зійдуться серця незнайомі, Щоб потім сплестись думками. І посеред шумного руху, В буденності сірій ваті, Де ніч в двері стукає глухо, Хтось схоче когось обійняти.
У поспіху поміж людей, Чужих і водночас рідних, Так хочеться знати те, Що ти так комусь потрібен. Із заходом сонця в тиші, Десь у теплі домашнім, Де хтось комусь стане ближчим, Де хтось комусь буде кращим.
Років шелест не спинити, Думок рій не розігнати: Хтось встиг всі мости спалити, Хтось заново збудувати. Спинитись все не зуміє І час все ж не стишить ходу. Вогонь у серцях зігріє, Яка б не була погода,
Яка б не стояла пора: Осінь, четвер, по обіді, Нас зачекають там, Де ми найбільш потрібні, Де за вікном тумани, Вітер гуде пропащий, Нас обіймуть думками Ті, котрих звем «найкращі».
Скажи все, що відчуваєш, В душі почуття незгасні, Якщо ваш вогонь палає, То що треба ще для щастя?