Стираючи в кров колiна, чекаючи на принциповi змiни, В тонi сiрих емоцiй промiнь, збережу i не вiддам нiкому Стираючи в кров колiна, чекаючи на принциповi змiни, В тонi сiрих емоцiй промiнь, я один i навкруги нiкого
I. Моя мрiя жити в свiтi без вiйни мiж людьми Буду iти до кiнцяб вiрити в слово святих Знову розправити крила, але не для тих, Хто тримає правду в лапах брудних. В силу словах, які звучать із серця На життя все плавніше лягає терція, Моя тенденція зникає не наче туман, Але я знаю сам, кому все це віддам. Стимул до найкращого ламається не вчасно, Легка робота видається непідвласна. Моїх потреб, моїх ідей, так, так, страх Коли мій корабель потерпить крах. Їде дах, я як птах зламаними крилами Розфарбую сірі плями втраченими силами. Нічого не кажи, нічого не питай, Нема нічого, є лише одна мета.
II. Вже майорить червоне світло, пекельних прапорців Я починаю лити сльози, за браком слів, Останній сніг останньої зими, можливо, Так помирає і без того мертва перспектива. Я вірю все, я вірю все мине, під першим променем, Який давно вже зник, та перехресті віри, Та я до цього звик, я звик звикати, звик не спати Звик вбивати час, звик до життя по блату Звик що є останній шанс, звик що є завжди ньюанс. Звик бо все давно не звично, Звик злизувати дощ з власного обличчя Без останньої надії, очі закривають вії I я без дії забуваю милі мрії В тім замість крові виявляється пустеля, З мого серця звільняється адміністрація готелю.