Доки тебе стереже твоя спрага, доки тебе тримається віра, сонце рухається з точністю птаха і час підбирається з обережністю звіра. Вітчизни пізня вокзальна облава, теплі руки й грудневі дороги. Країна болить, як перебита лапа щеняти, що виривається з нічної облоги. Виривайся, виривайся з ночі й туману, вигризай зневіру та безнадію. Я потім лікуватиму твою рану, наскільки встигну, наскільки зумію. Я потім зрозумію, потім побачу, коли слідом за тобою вирвусь, всю цю твою безпритульність псячу, всю цю твою дитячу вірність. Лишай ні з чим їхню підлу варту, оминай розставлені вміло пастки. Варто битись і підводитись варто, якщо потому й доведеться впасти. Зірки мають виснути над тобою, або розриватись, як ручні гранати. Серце має заливатися кров’ю і переганяти її, переганяти. Кості мають міцно зростатись. Шрами повинні додавати злості. Щось із тобою повинно статись. Щось сталося вже і триває досі. Доки ти всім цим живеш і мариш. Доки вихоплюєш, доки полюєш. Доки ти все це в собі тримаєш. Доки ненавидиш. Доки любиш.