Я з нею познайомився цілком випадково. В чужому місті. Просто побачив як вона відважно дивиться вгору, почув що в розмові її такі раптові та несумісні - імена поетів, про яких вона постійно говорить. Так говорить про їхні хвороби тривалі, мовби навмисно зчиняє вуличний галас. І губи в неї при цьому, такі болючі й криваві ніби вона цілу ніч: плакала і цілувалась. Навіть подумав чи це від сліз чи цілунків? А, скажімо, не від імен поетів? На скільки це залежить від її колишніх стосунків? Від її дорослих образ і дитячих секретів? Від чого залежить стукіт її черевиків, її переможний сміх і точні цитати? Все так чи інакше залежить від чоловіка, який щоночі примушує її плакати і читати. Все так чи інакше залежить від найтоншої дії, від пообідніх снів, які дають їй перевагу. Той, хто має на неї вплив, навіть не розуміє, що з нею діється, коли він звертає на неї увагу. Все так чи інакше залежить від римування, все так чи інакше вплетене в теплий звукопис. Кожна її любов – виснажливе листування. Кожне її нещастя – геніальний рукопис.