Не розуміючи після, не сприймаючи до - все іде, як і мусить іти. Іде собі як іде. Я живу у країні, в яку не вірить ніхто. і говорю мовою, яку не розуміють ніде.
Але доки хоча би ти читаєш наші рядки, доки бодай ти одна залишаєшся тут, нам усім випадає писати свої книжки, нам усім випадає зважати на твій маршрут.
Ми навіть не пам'ятаємо, хто і що говорив, ми навіть не помічаємо жодну з твої прикрас. Головне, щоби ти ловила щоразу цей впертий ритм, повторюючи всю нашу єресь дослівно за кожним із нас.
Носячи у кишенях ножиці і ключи, витягуючи зі смерті невідомо кого, маючи лиш імена поетів, яких цитуєш вночі, і рваний солодкий опік громадянства свого,
тримаючи небо в очах і повітря в руці, боронячи навіть тоді, коли не лишається сил, мову своєї ніжності, які розуміють усі, межі своєї свободи, бачені звідусіль.