я так і не зрозумів кількох речей легкого зламу її плечей, твердого металу її образ, того, чого було без нас, того, що ламало наші хребти, того, що варто було зберегти.
я так нічого і не знайшов. ще одна спроба, ще один шок ще один всплеск на нічній ріці що можна згадати наприкінці? потяг у венах, сніг у очах навчих розбиратись в простих речах.
я хотів давати всьому імена, оскільки мова завжди одна ім’я для всього завжди одне саме воно й хвилювало мене
скільки речей, складних і простих, я все назвав я нічого не встиг.
я не встиг їй сказати, що береги не мають значення і ваги, і не мають наслідків і причин, що всі ми лишаємося ні з чим, що її сліди на нічному снігу — єдине, що має якусь вагу
я не став говорити, що кожен із нас тримається власних імен і назв, аби не лишатися на самоті. так багато всього в житті
впертість твоя, присутність твоя мені просто подобається її ім’я
не розуміючи літер і слів, чорних хвиль, вологих полів, колючих ключиць і повільних вен, важливим є кожне з імен кожна з вивітрених ночей, кожна з речей, кожна з речей