Ріки завжди її роблять іншою, скільки б вона їх не перепливала, вони обступають її чеканням і тишею, і тиша ця залягає в ній, довга й тривала.
Ріки виповнюють її звички і рухи, зігрівають її піском, сіллю та очеретом, течуть повз неї на Південь без смутку й напруги, і повітря над ними гірчить листям і теплим медом.
Ріки завжди її позбавляють спокою, і печалять гирла з затонулими баржами, їй шкода рибалок над нічною затокою, й безпритульних птахів над мокрими пляжами.
Тоді вона собі не знаходить місця, й слухає птахів голоси крикливі, і животом, наче теплим місяцем, відчуває, як надходять припливи.
Вона схожа навіть на цю воду чимось, чимось вони подібні з темною течією. Мені здається, вона багато чого в неї навчилась – зникає разом із нею, повертається разом із нею.