6.Ті що бачили їх разом, - бачили більше... (Знеболювальне/Снодійне)
Ті, що бачили їх разом – бачили більше, ніж є насправді. І не лише в ті дні, але також назавжди по тому. Бачили, як сплітаються над міськими заторами хвилі радіо чи як перша спека з горища стікає по стінах дому, як своїх обирає смерть, як проростає у тіло невиліковна втома - бачили, і самі були від того не раді. Перетворювалися на змій ті, що з’їли із ними з одної долоні літа, забивалися між каміння, щоби позбутися, щоби більше не знати як в повітрі на видиху здригаються ранні прозорі квіти, як між ними двома постійно курсує приватний маленький вітер, переносячи волосинки, запахи, краплі слини і залишаючи їх блищати в них на шкірі, невидимі для великого світу. Ті, до кого він тоді говорив, переважно ставали потім птахами, в невагомості розгортали потужні крила, назавжди замовкаючи на півслові. Хто торкнувся її випадково – починав увісні ходити просмаленими дахами, чи стежками до темних рік, щоб знайти і проковтнути мушлю чи камінь, і носити в собі як додатковий вантаж любові. Завмирали припливи, зірки у денному небі ставали видимі, наче доводячи, що тонкого небесного світла ніколи не забагато. Зморені очікуванням, безнадійні помирали легко, як пташенята. Немовлята народжувалися, маючи на собі знаки радості і удачі, і одразу сміялися. Ніхто не знав, як спинити це, як їх вполювати – ніхто із тих, хто бачив разом їх. Ну бо хто їх насправді бачив, перед ким і за що вони мусять відповідати?