Він прокидається, поки вона ще спить... [Знеболювальне/Снодійне]
Він прокидається, поки вона ще спить. Тепла, як пташка, злапана між долонями, трепетна, ніби пташки серце. Ранкові промені сонця, як голки, дірявлять міську блакить. Він одягається і сідає на підвіконня. Вікна у нього виходять у зелень лип. Липи тепер доцвіли і стоять, знесилені. Вона видихає глибоко, і чи то схлип, чи то стогін, змушує його знов роздивлятись засмаглі вигини і згадувати, через що він саме на ній залип. Стільки історій, ходить собі сама, носить у одязі запах чужих кімнат ще, присмак чужих зізнань. Взагалі - вона ніби цілющі ліки, котрі слід вживати натще, ненависні, гіркі. Він тихо встає з вікна. Хай би вона не прокидалася краще. Над її волоссям гойдаються духи сну, схиляються феї та мертві лицарі – відчайдушні приблуди. Він іде на кухню, ніби холодна течія тягне його по дну. Варить дві чашки кави. Думає. Переливає в одну і випиває. Вона прокидається. Нічого у них не буде.