За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте, Ви ж на мене, Кармалюка, всю надію майте! Повернувся з Сибіру та й не маю долі, Хоч іще ж я не в кайданах та все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти, та хіба ж їх бачу? Як згадаю про їх долю, сам гірко заплачу. Урядники, ісправники за мною ганяють, Більше ж вони людей вбили, як я грошей маю.
Зовуть мене розбійником, кажуть, що вбиваю, Я нікого не вбиваю, бо сам душу маю.
У неділю рано-вранці в усі дзвони дзвонять, Лиш одного Кармалюка, як собаку гонять, Нехай гонять, нехай гонять, нехай проганяють, Нехай мене, Кармалюка, в світі вспоминають! (2)