Ой по небесному шляху, через чорний ковиль їдуть фіри чумацькії мальовані. Ой та їдуть вони, космічних звірів поганяють що то їх турецькії люди волами називають.
Легенько вони ступають, до сонечка-Ярила поспішають, дари йому везуть-зберігають. І не торкне їх орда татарськая, ні неволя бусурманськая Бо везуть вони книги чудеснії, усякому чоловіку інтереснії:
Єрмолой, Бермолой, Савгирю і ще тую, що телятино‘в обшита, і ще тую, що телятино‘в обшита.
Йой тут лихо велетенськеє придибило єдного чумаченька плутонсько‘в гарячко‘в прибило очі йому закрило, язика висолопило
чумацький ватаг люльку з рота роняє місячний попіл на полудрабок висипає сльозами-зіроньками рідну землю омиває до чумаків промовляє:
«Йой чумаки, що ж нам робити? Де Петра-свата схоронити!?»
Бистро-єси рішили що робити у великого воза Петра-свата положити, другим накрити, у Всесвіта космічного запустити. Дотепер воно літає, українським чумакам путь до Криму освіщає що то його староста миргородський Великим Возом величає!
Лети, лети звеселяйся у білі шати вбирайся Дума моя превелебная на тихі води, на ясні зорі у світ християнський!